Автор проекту

Костянтин Євгенійович Цяпка народився 10 вересня 1980 року в селі Якимівка Близнюківського району Харківської області.

Ще до народження Костянтина його батьки розлучилися і обов’язок щодо його виховання ліг на плечі матері та старшого брата Олексія. Мама Костянтина все життя працювала дояркою, тож і малий Костя багато часу проводив на фермі. Вся велика родина, до якої належить Костянтин, працювала в колгоспі, відповідно його світогляд та плани на майбутнє формувалися під впливом сільського побуту. А найбільше на погляди Кості вплинула його бабуся по мамі. Саме вона і донині є для нього ідеалом Жінки. Бабуся застала часи Голодомору та пограбування селян (так званої «колективізації»), пережила Другу світову війну, народила дев’ять дітей, а також дуже дбайливо вела господарство.

В п’ять років Костянтин переніс тяжку операцію на печінці. В школі був старанний та активний, ще в ранньому дитинстві опанував верхову їзду на конях. А вже в сьомому класі за літній випас табуна купив перше в своєму житті лоша. Активно виступав на кінських перегонах під час місцевих свят. Після закінчення школи поступив до Липковатівського аграрного коледжу на зоотехніка. Проте через брак коштів в дев’яності роки покинув навчання й пішов працювати на місцеву свиноферму.

В той же час активно готувався до весняних кінних змагань. Та в процесі підготовки молодих коней Костянтин отримав тяжку травму – кінь перевернувся разом із ним на спину, розтрощив вершнику таз, ребра та ключицю, окрім цього Костянтин отримав струс мозку. Майже рік реабілітації та врешті вирок – інвалідний візок. Але вольовий характер Костянтина вирішив по-своєму – надзусиллями  майже цілком відновившись, знову сів у сідло й включився в кінні перегони.

В тяжкі часи дев’яностих років одну з тваринницьких ферм, де працювала мати Костянтина та його рідні, правління колгоспу вирішило закрити. Обурені та розгублені працівники ферми не знали, що вдіяти. Адже це єдине, на чому жило село. Костянтин за ніч прописує програму як підвищити ефективність тваринництва і на ранок подає план до правління колгоспу. Розглянувши план, правління приймає рішення призначити його завідуючим молочнотоварної ферм, а також, знявши інших завідуючих ферм, об’єднати під Костьовим керівництвом додатково ще й конеферму та свинарник-маточник. На той момент Костянтину було 19 років.

Працюючи на керівній посаді, Костянтин виводить до належного рівень показників, активно допомагає місцевим селянам у вирішенні різних життєвих питань, виступає ініціатором і проводить разом з однодумцями, за підтримки колгоспу, велике сільське свято за участі багатьох запрошених. В той же період потрапляє в автомобільну аварію, але знову відновлюється і продовжує працювати. За декілька років кризи Костянтин ще втримує ввірене йому колгоспне господарство та традиційно кожен рік ініціює проведення сільських свят. Активно тренує молодшого брата Олександра, який в майбутньому стає професійним жокеєм.

Одружується, народжується син Юрій. Врешті часи приватизації зробили свою справу й колгосп розпався, дружина агітує Костянтина переїхати до міста, де, на її думку, «кращі перспективи», «а не жити в руїнах села». Проте він стоїть на своєму і подружжя врешті-решт розлучається. Костянтин, бажаючи хоч раз в житті побачити столицю, їде до Києва на екскурсію. У випадковій розмові на вокзалі йому підказують, що велике сільгосппідприємство в Київській області набирає працівників. Костянтин вирушає в дорогу, знайомиться з керівництвом підприємства та успішно пройшовши співбесіду, без диплому про освіту, його приймають на керівну посаду управляючим конярства корпорації. Розібравшись в ситуації, створює план розвитку конярства корпорації та подає його на розгляд. Отримав позитивний результат, починає реалізацію, створює три напрямки розвитку конярства: робочо-користувальне, спортивне й прокатне, які успішно розвиває. Разом з тим ініціює та створює фазанарій на п’ять тисяч голів, зоопарк та кінологічну службу охорони. З самого початку заняття керівних посад активно вивчає селекцію тварин, захоплюється історією українського народу та починає писати програму «Концепція розвитку держави», розширює свій світогляд знайомствами з видатними людьми в різних галузях.

Та знову криза, корпорація розпадається і Костянтин змушений повернутись до рідного села. На той момент села були на межі виживання, місцеві фермерські господарства на базі колишніх колгоспів платили дуже низьку орендну платню. Ведучи активні переговори щодо підвищення рівня плати за землю, але не отримавши позитивної згоди, Костянтин знаходить потрібних людей і створює окреме фермерське господарство з належним рівнем оплати. Частина людей переходить, а частина лишається, оскільки іншим фермерам нічого не залишалося, як теж підняти до належного рівня оплату. Потроху села почали оживати, Костянтин створює з місцевих хлопців команду і тренує їх до показових виступів з Бойового гопака. Проводить сільське свято де, вперше за роки забуття традицій, в національній формі виступають гопаківці. Це була весна 2009 року. Наступного року Костянтин знов проводить свято, за власні кошти, з великим різноманіттям ігор та кінних змагань. Впевнившись в успішному функціонуванню селянсько-фермерських відносин, передає всі справи та починає займатися тренерською діяльністю з вишколу скакових коней. Криваві події Майдану, Революція Гідності в країні та російсько-українська війна не дають приводу складати руки – Костянтин постійно ініціює «круглі столи», виступи перед однодумцями як вивести країну зі стану війни та налагодити економіку. Проте не лише це. Коли росіяни захоплюють Крим, Костянтин разом зі своїми братами та близькими друзями приймає рішення їхати туди і бере участь у місцевих кінних перегонах, демонстративно вбравшись у вишиванки і виграє кубок Криму, попри лють і розгубленість окупантів, які не очікували такого ляпаса.

В 2016 році планує провести великий фестиваль по відродженню традиційного способу життя українців, але під час підготовки стикається з небажанням влади та фермерів у співпраці та фінансуванні свята. Знайшовши спонсорів, включається в роботу і в голому полі починає створювати скакову доріжку, інші необхідні речі. До нього долучаються сільський голова, місцеві жителі і вже спільними зусиллями створюють умови для успішного проведення свята, яке пройшло на вищому рівні. Любов до рідного краю, до традицій та важка ситуація в країні не дають змоги Костянтинові сидіти без діла. Тому він веде активну діяльність в процесах із виведення України на належний рівень.

Мрія Костянтина – багата, сильна, високодуховна Україна, закорінена в традиційний спосіб життя, яку поважають та шанують сусіди. Тому Костянтин вивчає все, що може сприяти відродженню українського села та України загалом – цікавиться кобзарством та українськими бойовими видами мистецтва, народними ремеслами і рідною історією, активно долучається до лав організації прямої дії – «Правого сектору» та бере активну участь у становленні Преображенської парафії Української Автокефальної Православної Церкви. Розуміючи, що криза традиційного господарства, урбанізація, патологічний зріст мегаполісів, які вбивають село як феномен націєтворення, притаманний й іншим державам, Костянтин ще до війни активно подорожує Україною, Кавказом, Центральною Росією, Сибіром, вивчаючи місцеві традиції конярства, станом сільського господарства. Серед напрямків діяльності Костянтина – намагання відродити породу коней, яку використовували козаки, породу собак, поширену в старій Україні, давні традиції полювання. Також – концепція шкіл із вивчення народних промислів.

Тобто напрямків – маса, Костянтин виступає із доповідями, промовами в Києві, Харкові, Опішні, Лозовій, записує відеоролики для ЮТ’юбу, намагаючись достукатися, докричатися до своїх мешканців із словами про те, що Україна – дім для українців, саме цей дім потрібно, можна і варто зробити найкращим. Де можна жити, любити і творити, на своїй Богом даній землі. А що саме творити – Костянтин і показує своєю діяльністю.